?

Log in

No account? Create an account
Włodek's Journal
 
[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends]

Below are 20 journal entries, after skipping by the 360 most recent ones recorded in Włodek's LiveJournal:

[ << Previous 20 -- Next 20 >> ]
Friday, December 28th, 2007
9:15 pm
Що в Росії об'єднує мінеральну воду боржомі та Британську Раду?
Спочатку коротко про Британську Раду.

Британська Рада (The British Council) – некомерційна наукова та освітня організація, діяльність якої керується спеціальною Королівською Хартією. Основна мета Британської Ради - сприяння вивченню англійською мови в різних країнах, ознайомлення з культурою Великої Британії та академічний обмін.

***

А тепер, власне, відповідь на загадку про те, що спільного між боржомі та British Council:

26 December, 2007 - Published 14:04 GMT

Russia orders British Council closures



Russian government has ordered the British Council to close down virtually its entire operation in Russia by January the first. It's accused the British Council of operating illegally - a charge the Council denies. This report from Richard Galpin:
A spokesman for the Russian foreign ministry said all fifteen regional offices of the British Council would have to suspend their activities from next month. These include the new office in St Petersburg opened by Tony Blair last year. Only the headquarters in Moscow will be allowed to continue operating.
The Russian government has given a whole raft of reasons, including that the British Council has no legal basis for its work in the country and that it has violated tax laws. But the Council says it's fully compliant with all tax requirements and says it operates in Russia on the basis of an agreement signed in the 1990s.
It seems the real reason for this action is Russia's continuing anger at the expulsion of its diplomats from London last July over the Litvinenko affair. Now relations between Moscow and London are about to take yet another turn for the worse.
Richard Galpin, BBC, Moscow



Росія закриває представництва Британської Ради

Російський уряд віддав розпорядження про фактичне припинення всієї діяльності Британської Ради в Росії до першого січня. Він звинуватив Британську Раду в незаконній діяльності – звинувачення, яке Британська Рада відкидає.

Повідомлення Ричарда Ґалпіна:
Речник російського міністерства закордонних справ заявив, що усі п’ятнадцять регіональних представництв Британської Ради змушені будуть припинити свою діяльність, починаючи від наступного місяця. Це також стосується нового офісу, відкритого Тоні Блером у Санкт-Петербурзі минулого року. Лише головному офісові у Москві буде дозволено продовжити свою роботу.

Російський уряд висунув цілу низку причин, включно з тим, що Британська Рада не має законних підстав на свою діяльність в країні, та що вона порушувала податкове законодавство. Але Британська Рада заявляє, що її діяльність повністю відповідає податковому законодавству та зазначає, що працює в Росії у відповідності до угоди, підписаної в 1990-х роках.

Здається, що реальною причиною такого кроку є триваюче роздратування з приводу висилки дипломатів з Лондона минулого липня, що було пов’язано зі справою Литвиненка. Тепер відносини Москви та Лондона погіршилися ще більше.

***

Що тут скажеш...
З одного боку, я в чергове зрадів, що живу в іншій країні (і в чергове засмутився, що між нашими країнами немає якого-небудь глибокого та широкого моря...).
З іншого боку, щиро шкода нормальних розумних росіян - студентів, що тепер на території Росії не зможуть скласти IELTS-тест, необхідний для академічного стажування у Великій Британії; шкода викладачів англійської мови, для яких (особливо в провінції!) Британська Рада надавала неоціненну допомогу в роботі; зрештою, шкода широку публіку в якої відібрали прекрасні та авторитетні курси англійської мови.

І все тому, що шпійони аґліцкія.

Що ж, не так давно в історичній перспективі за гарне володіння іноземними мовами в СРСР могли й посадити – а навіщо трудовому народу ці мови буржуїнів?.. Ну, дійсно. І сучасним росіянам не треба добре знати англійську – хай собі російський інтернет читають і не рипаються.

До речі, учора побачив чудовий допис від levkonoe:

"Мир не вечно будет подминать под себя великий народ. Потерпев поражение, мы четырнадцать лет жили с опущенной головой. Мы ели горький хлеб позора и пили жиденькую кашицу бедности. Но теперь мы свободные люди. Наша мощь растет, и мы глядим на все народы с высоко поднятой головой.
...


Так ось, спочатку мені здалося, я читаю про сучасну Росію Путіна, а не про Третій Райх.

А Британці молодці: навіть із цього повідомлення вони зробили ... урок англійської мови.
:-)
Wednesday, December 26th, 2007
2:51 am
Піцерія „Феліче” (або „швиденько рахуйте свої гроші”)
:-)
Сьогодні увечері мені захотілося піци, і я вирішив випробувати ще одну, нову для себе піцерію. Із життєствердною назвою “Felice” (себто „Щасливий” в перекладі з мови Данте). У принципі, у мене вже є в Харкові пристойна піцерія, де мене знають і завжди радо вітають (“PIZZA BELLA”, що біля Держпрому) і куди я з превеликим задоволенням регулярно заходжу. Але ось природна допитливість привела мене на вулицю Пушкінську 21, де і розташований означений ресторанчик.

Перші враження були доволі позитивні.
Вдалий інтер’єр а ля італійська таверна. У залі виділено половину для некурців (колосальний плюс!). Народу багатенько, що, в принципі, теж свідчить на користь закладу. Музика – мила італійська попсня і негучно.

Адміністратор запропонував мені єдиний вільний столик, на щастя, в половині, де не смердять.
Після мене кільком людям вже було відмовлено через відсутність місць.
Меню доволі різноманітне.

На першій сторінці меню оголошення адміністрації про те, що згідно із Законом України номер такий-то від такого-то числа, забороняється приносити до ресторану і розпивати свої алкогольні та неалкогольні напої. Також що адміністрація не несе відповідальності за речі клієнтів. Також, що за розбитий посуд з клієнта будуть стягувати згідно з якимось прейскурантом. А також, що чеки на вимогу клієнта дають лише за алкогольні напої (асортимент бару). Фантастіш!

Мабуть, адміністрація ресторану „Феліче” на Пушкінській 21, зупинка трамваю „Площа Поезії”, думає, що гості ресторану, побачивши таке на першій сторінці меню, відчують себе як вдома і в них після таких милих попереджень прокинеться вовчий апетит.

Тож, я вирішив сприймати це як ненав’язливий гумор, але з посудом уже мимоволі поводився підкреслено обережно...
:-)))

Перше справжнє розчарування: винна карта. Вона доволі різноманітна (прекрасно!), втім, на відміну від PIZZA BELLA, де я можу з піцею поласувати Chianti Classico (DOC), у „Феліче” пропонують те ж Кьянті, але вже стандарту (DOCG), завдяки чому ціна більш ніж вдвічі більша, аніж у моїй улюбленій піцерії. І так практично усі вина Італії та Франції.

Тому я взяв келих бельгійського пива HOEGAARDEN. У меню воно було позначено як 16 гривень. Непогано. Це пиво я дуже полюбляю, але в Харкові його можна надибати лише в кількох ресторанах і кафе. У супермаркетах його чомусь немає. HOEGAARDEN у „Феліче” подають навіть з лимончиком, нанизаним на стінку келиха – ну, прям, як коктейль!

Офіціантка обслуговувала дуже ввічливо.
Салат готували довгенько і подали навіть після піци. І я одразу відчув, що салати вони гарно робити не вміють. За 25 гривень я очікував трохи більше і смачніше. Піца однак смакувала добре. Я спеціально взяв таку, що називалася Quadra [друге слово забув] – коротше кажучи, чотири в одній. Смачно. Не краще, аніж у PIZZA BELLA, з якою я тепер порівнюю усі нові піцерії, але і не гірше.

На десерт я взяв тірамісу і чорний чай.

У цілому, ціни трішечки вищі за PIZZA BELLA. Але „Феліче” і заявляє себе як ресторан, а не просто піцерія. Ну, за вибором у винній карті це дійсно повноцінний ресторан, за іншими ознаками – проста піцерія.

Дивні речі почалися в кінці, коли я попрохав рахунок. Ні, мене не обрахували. Точніше, я не зрозумів до кінця. За два келихи пива з мене взяли 44 гривні, хоч я розраховував на келих/16 грн. Виявляється, то 0,3 л. Могли б написати в меню... Окей, 22 гривні за келих 0,5 л прекрасного HOEGAARDEN для ресторану є ще прийнятним, хоч у PIZZA BELLA 16 гривень коштує саме келих 0,5 л. Шість зайвих гривень мабуть беруть за дольку лимона... Let it be.

Але найнеприємніше сталося далі. Офіціантка чомусь не сама мене розраховувала, а передала мої гроші адміністратору, а той повернув мені здачу і ... швидко кудись змотався. А здачі він мав повернути 62 гривні. Я вже хотів віддячити добрій офіціантці (а вона дійсно свою роботу виконувала гарно), згідно з рахунком, де внизу була традиційна фраза про те, що винагорода офіціанта залишається на розсуд гостя, коли помітив, що здачі мені принесли п’ять купюр по десять гривень і купюрку дві гривні. Може, я помилився? Я перерахував: п’ять десятигривневих купюр. Адміністратора не було. Офіціантки теж. Хвилини дві я сидів нерішуче: я дійсно був спантеличений, бо якось відвик, що в нормальному з виду місці можуть так суто по-совковому кидати. Чи я буваю лише в гарних місцях?.. Так ні, в усіляких буваю, але щоб таке...

Я став одягатися. Подумалося: „навіть якщо я зараз почну вимагати адміністратора, що я доведу? Він скаже, що дав здачу правильно.” Якби я очікував такого шахрайства, то миттєво за секунду перерахував би й гукнув його, перш, ніж він сховається на кухні. Вочевидь, я розслабився та втратив деякі корисні умовні рефлекси...
:-)
Уже багато років нічого подібного зі мною в кафе й ресторанах не траплялося.

З іншого боку, що я втратив. Цю десятку я б і так дав на чайові дівчині. До неї в мене претензій ніяких, тож, я їй залишив трохи – значно менше, аніж якби все було по-чесному. Наприклад, у PIZZA BELLA я завжди із задоволенням залишаю непогані чайові.

Я, власне, практично нічого не втратив після відвідин цього „Феліче”. Десятка – це лише пляшка гарного імпортного пива в супермаркеті, але... але настрій було трохи зіпсовано.
Як клієнта вони мене втратили назавжди, а зі мною і ще десятки клієнтів – ту ж улюблену піцерію PIZZA BELLA я рекомендую не лише друзям, але й численним іноземцям, з якими регулярно працюю в Харкові.

Слава Богу, в Харкові і без ресторану „Феліче” є більш ніж достатньо пристойних закладів, де і нагодують смачно, і обслужать - ввічливо і чесно.

Друзі, мені також цікаво довідатися про ваш досвід. Ви часто стикаєтесь із чимось подібним?
Tuesday, December 25th, 2007
1:08 am
З Різдвом Христовим!


Fröhliche Weihnachten!
Wesołych Świąt Bożego Narodzenia!
¡Navidad Alegre!
Merry Christmas!
Sunday, December 16th, 2007
5:18 am
Гедонічне
Час від часу із задоволенням рекламую гарні злачні місця в Харкові, куди люблю ходити.
Чим займуся і зараз.

Зараз повертався додому глибоко вночі, згадував побачення з bozenka два роки тому.

Сьогодні після чудового походу по кількох ресторанах у складі дансько-німецької компанії було доволі приємно пройтися вулицями нічного міста о другій ночі.
Кінець важкого тижня сприяє бажанню простих задоволень.
Почали з традиційного келиха Stella Artois в кафе при готелі „Мир”. У дівчат-офіціанток там дуже короткі спідниці та апетитні форми. Але це все, що красить те кафе. Їсти там не варто. Можна отруїтися.

Ресторан „Пушка” я вже хвалив у минулому не раз. Сьогодні випили там лише пива в барі.
Завдяки тому, що сиділи не за столиком, побачив як спілкується персонал між собою, бо до бармена постійно підходили офіціанти, щоб узяти замовлені напої, а поруч дівчина на касі постійно обробляла рахунки. Спілкуються між собою приязно. На мій погляд, це дуже важливо: завжди коли приходжу до цього ресторану, відзначаю, що офіціанти не зацьковані й водночас не лукаві. А дивитися, як один із кухарів готує піцу чи м’ясо-гриль – саме задоволення. Данський інженер, з яким я наразі працюю , ще кілька днів тому відзначив, що одразу видно, що персоналу подобається робота. „Тому й страви тут прекрасно смакують!” – кажу.
У „Пушці” протягом останніх років був багато разів за різних обставин – із друзями, з приємними жінками і навіть один – ніколи ще не був розчарований ані кухнею, ані якістю обслуговування.

Але сьогодні ми зупинилися там лише щоб випити келих баварського пива.
Коли я замовляв, то сусід поруч оживився: виявилося німець. З Баварії. Він був дуже втомлений і сумний: проект зі встановлення нової німецької виробничої лінії на цегельному виробництві у Харківській області буквально виснажив його. Далася взнаки відмінність менталітетів, а також те, що йому надали непрофесійну перекладачку – зате з красивими ногами. Він поскаржився, що перекладачка була з ним першого дня надзвичайно люб’язна, але, взнавши, що він щасливо жонатий і кохає свою дружину, миттєво змінила ставлення не те що на байдуже, а навіть на злегка-вороже.
:-)))

Йому, вочевидь, було страшенно одиноко й приємно зустріти людей, які його розуміють.
Тож, ми взяли німця до Ірландського Пабу, де вже добре повечеряли. Здається, у німця піднявся настрій і він запевнив, що приходитиме до того закладу регулярно. Подивимось.
:-)
В Ірландському Пабі взяли нову офіціантку. Гарна дівчина. Як і інші офіціантки цього закладу, запам’ятовує замовлення не записуючи – ця їхня властивість мене завжди дивувала.
Взагалі бачу, що харківський Ірландський Паб після деякого занепаду кухні три роки тому знову оговтався. Що значить, вчасно вигнати поганого кухаря! Німець, потеревенивши з нами від душі, пішов собі до готелю спати, а ми з данцем продовжили.

Закінчився похід по ресторанах відвідинами „Норми”. Дивна назва, але власники, називаючи так ресторан, мали на увазі не виконання якогось соціалістичного плану, а лише прекрасну Мерілін Монро. Я чесно попередив, що „Норма” – ресторан із дуже великими претензіями, але данського інженера це не зупинило. Обслуговування прекрасне, але навіть трохи напружує: офіціант із тебе ледь не пилинки здуває. Із плюсів також відзначу роботу цілодобово, що іноді буває корисно. Із недоліків – рахунок.
:-)
Усі напої щонайменше вдвічі дорожчі, аніж в інших подібних закладах.

Як і два роки тому, я повертався додому тихими засніженими вулицями рідного міста.
Я нікуди не поспішав і тому не схотів підтримувати таксистів: українських таксистів я не просто не люблю, я їх ненавиджу.
Семикілометрова прогулянка через нічне місто за температури мінус десять стала прекрасним завершенням пивного вечора.
Цього разу ніяких дивних людей не зустрілося. Щоправда, кілька разів зустрілися зграйки молодиків, що рухалися назустріч. Молоді люди кожного разу розступалися й давали мені пройти. Аж дивно...
:-)
Thursday, December 6th, 2007
12:59 am
Ханукальні роздуми
Сьогодні увечері в центрі Харкова мені зустрівся гарно (але не кричуще) одягнений молодик років двадцяти п’яти з акуратною борідкою. Його яскрава семітська зовнішність не залишала сумнівів, що він єврей. Або ... араб.

Молодик зустрівся зі мною поглядом, посміхнувся і сказав з акцентом: „Добри в’єчєр”.
„Невже черговий „Свідок Єгови” зараз чіплятися буде...”, - промайнуло.
„Скажіт’є, ві – єврєй?” – запитав чоловік. Я злегка отетерів. Що-що, а зовнішність у мене – цілком арійська.
:-)))
Якби це був „Свідок”, я би звично послався на відсутність часу і пішов собі далі, але тут зупинився.
- Взагалі-то я українець, але чому це раптом вас зацікавила моя національність? – питаю.

Але чоловік мене не зрозумів.

- Do you speak English? – спитав він і дуже зрадів, коли я відповів ствердно.

- Are you Jewish or is your mother Jewish? – спитав він з надією в голосі.
- No, I am Ukrainian, so is my mother, - трохи посміхаючись відповів я молодикові. – But tell me please, why you are so eager to know if I am Jewish or not.
Він дійсно заінтригував мене своїм питанням.
- Well, the Jewish people are celebrating Hanukah these days, and we’d like to teach the youth the meaning of this fest and the right way to light the candles...
- Ah, s-o-o-o! I am not Jewish, but nevertheless I congratulate you on Hanuka!

Хлопець подякував мені і ми, тепло попрощавшись, пішли кожен своєю дорогою.


„Все ж, раніше вони ніколи не зверталися до людей на вулицях”, - думав я собі.

Щось важливе змінилося в єврейській громаді міста.
Мені одразу згадався вересень місяць, коли євреї всього світу відзначали Рош-Хашана. Тоді я теж відзначив певні зміни. Якщо раніше усі подібні святкування відбувалися в межах замкненої громади, то цього року вперше я побачив цікаву картину: біля метро „Пушкінська” (а це хоч і центр, але вже далеченько від синагоги) було поставлено невеличкий яскравий щит-плакат, де повідомлялося про єврейський новий рік. Поруч стояли троє євреїв – у чорних робах, чорних брилях і з пейсами. Ці активісти сканували очима усіх перехожих і просто таки випромінювали готовність спілкуватися з місцевими харківськими посполитими, якщо у когось виникнуть питання стосовно єврейських традицій.

Випадок, що стався сьогодні, наводить на думку, що євреї Харкова стають все більше схожими на інші маленькі, але активні релігійні громади – на тих же „Свідків Єгови” чи кришнаїтів. Це доволі цікава трансформація!

Я навіть можу спробувати собі це пояснити. Протягом останніх п’ятнадцяти років, якщо брати від повалення радянської імперії, у єврейських організацій не було особливої потреби виходити на вулиці, агітували, закликати – те, чим активно займаються інші невеличкі релігійні громади й секти. Не треба було питати в людей на вулицях, чи їхня мама – єврейка, бо тисячі й тисячі людей без зайвих нагадувань бігли до Сохнуту з відомостями про мам, бабусь, а якщо треба – то й дідусів-євреїв. Причина цілком зрозуміла...
Але хто волів згадати своє єврейське коріння – ті вже давно це зробили і разом із численними псевдо-євреями виїхали або до Ізраїлю, або до Німеччини, або ще куди.
Очевидно, вже немає „черг” спраглих відновити своє культурне коріння – і єврейська громада стає ...звичайною маленькою релігійною громадою, що має вирішувати питання залучення нових вірних – чого раніше їй не бракувало.

Звідси і нові методи роботи.
:-)

***
Я вже привітав кількох єврейських друзів із Ханукою в їхніх щоденниках, але тепер із задоволенням вітаю вже всіх євреїв з цим важливим святом.

Wednesday, November 21st, 2007
3:25 am
Іспанія 2007 (Альмуньєкар, Еррадура) / Spanien 2007 (Almuñécar, La Herradura)
Попередній допис / Vorherige Eintrag

Наступний день був так само днем відпочинку на прекрасних середземноморських курортах Іспанії.
Поруч з Салобреньєю, 15 кілометрів на захід від неї, знаходиться куди більш відомий і знаменитий курорт Альмуньєкар (Almuñécar). Туди й попрямували.
Der nächste Tag war auch ein Tag der Erholung in wunderschönen Bädern Spaniens. 15 km westlich von Salobreña befindet sich Almuñécar – das viel mehr berühmte Bad der Costa Tropical. Und dort fuhren wir.





Проїжджаємо Салобренью. Як і скрізь в Іспанії, тут будівельний бум. Молодці іспанці!
Wir fahren an Salobreña vorbei. Wie überall in Spanien gibt es hier ein Bauboom. Bravo für die Spanier!





Видніється Пляж Белілья (Playa de Velilla). Це вже передмістя Альмуньєкара.
Der Playa de Velilla ist schon zu sehen. Velilla ist ein Vorort Almuñécars.




З одного боку море і пляжі; з іншого місто оточено численними плантаціями авокадо і манго.
Einerseits gibt es das Meer und die Strände; andererseits ist die Stadt von zahlreichen Avocado- und Mangoplantagen umkreist.




Курорт Альмуньєкар, крім усього іншого, може пишатися тим, що тут є дуже гарний стадіон і своя професійна футбольна команда.
Bad Almuñécars darf außerdem für seine professionelle Fußballmannschaft stolz sein.


Collapse )
Tuesday, November 20th, 2007
2:56 am
Іспанія 2007 (Салобренья) / Spanien 2007 (Salobreña)
Попередній допис / Vorheriger Eintrag

Закінчення про Салобренью / Ende der Erzählung über Salobreña




За обідом спостерігав за місцевими дітьми, що тут же рибачили. Може, вони навіть якісь кишенькові гроші заробляли, якщо продавали улов до одного з ресторанчиків, яких тут достатньо. Хто зна...
Beim Mittagsessen beobachtete ich einige hiesige Kinder, die neben dem Café angelten.
Vielleicht verdiene sie mit dem Angeln ein bisschen Taschengeld, wenn sie den Fang in einem der zahlreichen Cafés am Strand verkaufen. Wer weiß...





Трохи згодом діти залізли вище на скельку, щоб ловити звідти.

Поліз після смачного обіду на ту скельку і я.
Später kletterte die Kinder auf das kleine Felslein nebenbei, um von dort zu angeln.
Nach schönem Essen kletterte ich auch darauf. ...




Звідти відкривається вельми непоганий краєвид на стару Салобренью зі старою арабською фортецею.
Von dort gibt es eine herrliche Aussicht auf das alte Salobreña mit der alten arabischen Festung oben. ...




Collapse )
Monday, November 19th, 2007
7:02 am
Іспанія 2007 (Салобренья) / Spanien 2007 (Salobreña)
Попередній допис / Vorheriger Eintrag

Продовження про Салобренью / Fortsetzung der Erzählung über Salobreña

Салобренья – миле курортне містечко на узбережжі Costa Tropical.
Тут мешкають біля 12 тисяч людей. З якого б боку до нього не наближався, місто виглядає як велика випукла біла пляма, яку вінчає невелика арабська фортеця 10 сторіччя. Виглядає дуже красиво як вдень, так і вночі (завдяки системі освітлення).
Salobreña ist ein nettes Bad auf der Costa Tropical. Hier wohnen ungefähr 12 tausend Menschen. Von welcher Seite man an diesem Städtchen herankommt, dann sieht man immer einen weißen gewölbtes Fleck, der mit einer kleinen Festung gekrönt wird. Die Festung stammt aus dem 10. Jahrhundert und wurde von den Arabern erbaut. Sie sieht sehr schön sowie am Tag, als auch in der Nacht (dank der Beleuchtung) aus.


Як неважко здогадатися, основне, чим займаються мешканці містечка, - це туристична галузь. Але так було не завжди. Буквально до 1970-х років це був не стільки курортний, скільки звичайний сільськогосподарський регіон. Навколо Салобреньї простягалися лани цукрової тростини – для Європи геть нетипової культури. Завдяки унікальному клімату цієї частини іспанського узбережжя, цукрову тростину тут почали вирощувати ще араби невдовзі після здобуття Іберійського півострова. Втім, у двадцятому сторіччі площі під тростину поступово скорочували: цукор вигідніше отримувати з буряку. Замість тростини на цих ланах стали все більше вирощувати авокадо. Цукроварні позакривали. Наразі залишилася лише одна – єдина в Європі цукроварня, де як сировину використовують тростину. Втім, уже не заради цукру як такого –із тростини виробляють ром "Ron Palido". Виходить, такий ось шматочок Карибів...
:-)
Wie es leicht vorauszuahnen ist, beschäftigen sich Leute dieser Stadt in der Branche von Tourismus. Aber das was nicht immer so. Bis den 1970er Jahren hatte die Landwirtschaft die Oberhand in dieser Region gehabt. Die Gegend um Salobreñas wurde von Zuckerrohr-Plantagen geprägt. Zuckerrohr ist gar nicht typisch für Europa. Das Klima von der Costa Tropical ermöglichte erst für die Araber die Bebauung von Zuckerrohr kurz nach Eroberung der Iberischen Halbinsel. Doch im 20. Jahrhundert wurde Flächen für das Zuckerrohr ständig verkürzt: Zucker ist viel günstiger aus Zuckerrüben zu erhalten. Statt Zuckerrohr bebaut man hier meist Avocado in den letzten Jahrzehnten. Fast alle Zuckerraffinerien wurden außer Betrieb gestellt. Nur eine Zuckerfabrik arbeitet noch. Das ist heute die einzige Fabrik in Europa, die als Rohstoff Zuckerrohr verwendet. Doch nicht um eigentlich Zucker zu produzieren, doch wegen der Erzeugung von Rum "Ron Palido". Also, ein Stückchen von den Kariben befindet sich in diesem Teil Europas...
:-)



Кінець диктатури Франко напевне пішов на користь цьому містечку: почався будівельний бум, з’явилося багато нових готелів, ресторанів і нових житлових будинків. Мені дуже сподобалося, що житлові будинки за стилем не конфліктують зі старим містом.
Das Ende der Diktatur Francos gereichte definitiv zum Vorteil Salobreñas: ein Bauboom startete, viele neue Hotels, Restaurants und neue Wohnviertel erschienen. Mir gefiel, dass der architektonische Stil der neuen Wohnhäuser entspricht dem Stil der Häuser in der Altstadt.






Якщо ви забули про захисний крем від сонця, то це можна придбати тут. Саме це я й зробив після того, як позагоряв пару годин – я швидко зрозумів, що навіть на початку жовтня сонце на південному узбережжі Іспанії доволі підступне. Довелося мерщій рятуватися кремом. Узяв NIVEA з найбільшим захистом „30” – найдорожчий, але найкращий. Отримати сильні опіки й провести решту днів з температурою якось не дуже хотілося.
Falls Sie Sonnenschutzcreme zu nehmen vergessen haben, so können Sie eine hier kaufen. Genau das tat ich, nachdem ich einpaar Stunden unter der Sonne gelegen hatte. Ich verstand schnell, dass sogar anfangs Oktober die Sonne an der südlichen Küste Spaniens sehr trügerisch ist. Ich hatte schnell mich mit der Creme zu retten. Ich kaufte NIVEA mit Schutzpegel „30“ – die teuerste, doch gleichfalls die beste Creme.


Взагалі з погодою мені надзвичайно пощастило. Таке враження, що Іспанія любить мене...
:-)
Ще в Мадриді я із занепокоєнням слідкував за місцевими іспанськими новинами. А в новинах повідомляли про страшні зливи й урагани в Андалузії, зокрема в на узбережжі. Найбільше постраждав Альмуньєкар поруч із Салобреньєю. Там дішло до зсувів ґрунту і людських жертв. Я був непевен, чи працюватиме транспорт, наскільки взагалі ускладниться моє перебування, бо картинки показували вельми невтішні.
Але коли я сюди приїхав, погода налагодилась. Було навіть спекотне. Залишки негоди я бачив, хоч курорти Costa Tropical швидко оговтувалися: повалені дерева уже вивезли, майже всі проїзди розчистили за лічені дні.
Im großen und ganzen hatte ich Gluck mit dem Wetter in diesen Tagen. Ich hatte einen Eindruck, dass Spanien mich liebt.
:-)

Noch in Madrid verfolgte ich sorgenvoll die Fernsehnachrichten aus Andalusien, da in jenen Tagen ein schwerer Orkan mit Schauern an der Küste wütete. In Almuñécar kam es sogar zu einen Erdrutsch, der menschliche Opfer herbeigeführt hatte. Ich war überhaupt nicht sicher, ob der öffentliche Verkehr da funktionieren wird; wie schwer wird mein Aufenthalt in Andalusien im allgemeinen. Die Fernsehreporte waren unerfreulich. Doch als ich nach Andalusien gekommen war, wurde das Wetter wieder schön. Es war sogar heiß. An der Küste sah ich die Folgen des Orkans, doch die Bäder erwachten zum Leben sehr schnell: die gefällten Bäume waren schon hinausgeführt und fast alle Wege aufgeräumt worden.





Цього добра на узбережжі не бракує. І практично скрізь годують ДУЖЕ гарно.
:-)
Кухня в пляжних кафе добра. Ласувати морепродуктами було справжнім задоволенням – усе різноманітне й свіже. В столиці держави Мадриді й близько немає такого розмаїття рибних страв! Притому страв із м’яса чи птиці теж не бракує в Андалузії. Іспанцям немає рівних у тому, що стосується приготування свинини, але якщо вже потрапив на узбережжя, то не варто було втрачати нагоди насолодитися рибною кухнею – чого я позбавлений в континентальному Харкові; та навіть на українському чорноморському узбережжі вибір дуже обмежений і нецікавий у порівнянні з Іспанією.
Solche Dinge gibt es viel an der Küste! Und fast überall kann man gut essen.
:-)
Die Küche in Strandcafés ist SEHR gut. Ich genoss, in erster Linie, Meeresprodukte – alles war verschiedenartig, schmackhaft und frisch. In der Hauptstadt Madrid gibt es solch eine Vielfalt von Meeresprodukten nicht. Dabei mangelt es an Fleisch- oder Geflügelgerichte in Andalusien auch nicht. Zum Beispiel, niemand könne Spanier gleich sein, was die Zubereitung von Schweinefleisch angeht. Doch ich persönlich bevorzugte Fisch, da hier in der Ukraine ich keine Möglichkeit habe, so viele Arte von Meeresprodukten - und frisch! – zu kosten.



Collapse )
Sunday, November 18th, 2007
1:05 am
Навколоспортивне
Ось моя подруга valentyna дошкульно відзначила, що наразі обожнює читати в своїй стрічці LJ-друзів вигуки футбольних уболівальників.
Повністю солідарний з Валею.
:-)

Щиро вітаю всіх ізраїльських друзів! Результат гарний в усіх відношеннях.
:-)

Ну, і як тут не згадати російського прем’єра Зубкова. Видно, цього разу той чільний чиновник чомусь знехтував своїми ура-патріотичними обов’язками і не накачав як слід своїх співвітчизників на подвиг. У них же ж ще зі сталінських часів спорт - це ідеологічна війна. І лише так.

Ще є такий гарний канал EuroNews. Дійсно гарний канал. На жаль, у мене в кабельному пакеті лише його російська версія (я би із превеликим задоволенням дивився якою-небудь іншою мовою). Гасло каналу „одне зображення – сім мов” (чи щось подібне). До зображення ніяких претензій немає, а ось їхні російські редактори – дарма, що працюють у прекрасному цивілізованому Ліоні, - іноді видають таке, що хоч стій, хоч падай. На цю ж футбольну тему пару днів тому почув (майже дослівно): „...а чешских футболистов теперь ждет геополитическое столкновение с командой Словакии”.

Ну, не ідіоти?
:-)
Прем’єр говорить футболістам аж про Велику вітчизняну війну та політ Гагаріна; російські коментатори європейського телеканалу, що працюють в Ліоні за контрактами, вбачають не більше, не менше, а геополітику в матчі Чехії зі Словаччиною. Цікава в них там суспільна атмосфера.

Гаразд. Головне, щоб у Злому Місті не вчинили погроми, як після (супер-пупер-геополітичної) поразки від Японії. Поразка від Ізраїлю – це для них ще та геополітика...
:-)
Thursday, November 15th, 2007
4:42 pm
Іспанія 2007 (Салобренья) / Spanien 2007 (Salobreña)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG



Від Гранади до Середземного моря якихось 60 км.

Тож, було би прикро не відвідати прекрасне узбережжя Costa del Sol, що в межах провінцій Гранада та Альмерія називають ще Costa Tropical. І в цьому є своя логіка: високі пасма Сьєрри Невади утворюють додатковий захисний бар’єр з півночі – таким чином, клімат у цій частині європейського континенту справді майже тропічний – теплий, м’який і доволі вологий.

Останній раз я нормально купався в морі уже далекого 2001 року, коли їздив до Єгипту. Купання в Червоному морі з його прекрасними рифами надовго залишило глибокі спогади.
Пізніше була Голландія з її Північним морем. Але там не покупаєшся особливо...

Цього разу я був надзвичайно радий тому, що з’явилася можливість провести пару днів на іспанських курортах на Середземному морі.
Їхати недовго. По гарній автостраді якихось 40 хвилин (це якщо без джигітизму, так притаманного нашим водіям).
Для мешканців Гранади типово провести вихідні на морі: вранці туди, а увечері – назад.

Von Granada bis dem Mittelmeer sind nur etwa 60 km.

Also, es würde mir sehr schade gewesen sein, wenn ich so nah zum Meer gewesen wäre und die wunderschöne Küste Costa del Sol nicht besucht hätte. Innerhalb der Provinzen Granada und Almería heißt diese Küste auch Costa Tropical. Dazu gibt es eine logische Erläuterung: Das Gebirge Sierra Nevada stellt ein zusätzlicher natürlicher Schutz dar, der macht das Klima in diesem Teil Europas ähnlich der tropischen. Warm und feucht.

Zum letzten Mal hatte ich vollwertig im Meer vor sechs Jahren in Ägypten gebadet. Das Baden in reizendem Rotem Meer lies eine unvergessliche Erinnerung. Später besuchte ich Holland mit seinem Nordmeer. Doch Nordmeer bietet nicht viel Möglichkeiten zu baden...

Also diesmal war ich sehr froh, die Küste Costa Tropical zu besuchen. Der Weg von Granada ist ziemlich kurz – nur etwa 40 Minuten. Viele Bewohner Granadas verbringen Wochenenden am Meer. Am Morgen fahren sie hin, und am Abend kehren sie zurück.




Традиційні вже для Іспанії оливкові плантації.
Die Olivenplantagen. Für Spanien ist es schon eine sehr übliche Aussicht.






Дорога пролягає між гірських пасм Сьєрри Невади.
Der Weg läuft mitten unter den Gebirgsketten von Sierra Nevada.


Collapse )
Tuesday, November 13th, 2007
7:27 am
Сніжний листопад / Schneereicher November
Ще парочка світлинок зі снігом.
Персонально на заздрість yankelю, який – я певен – у відчаї буде сьогодні кататися на санках по пляжу в Тель-Авіві.
:-)

Noch ein bisschen Schnee im November




Світлину відзнято о другій ночі.
За найбільшої можливої чутливості (ISO400) з витримкою 10 секунд.

В автоматичному режимі камера видає свою версію „Чорного Квадрату” Малевича.
:-)

Aufgenommen um etwa 2 Uhr nachts.
Bei der möglichst höchsten Empfindlichkeit (ISO400) und einer Belichtungszeit von 10 sec.
Im Automatischen Modus gibt die Kamera ihre Version des „Schwarzes Quadrat“ von Malewicz wieder.
:-)




А це сьогодні вранці...
Dasselbe Bild am heutigen Morgen...


Monday, November 12th, 2007
6:27 am
Ніч. Сніг / Nacht. Schnee


Тиха спокійна ніч, точніше вже ранок. Біля п’ятої години. Навіть не віриться, що ще дванадцять годин тому вирувала завірюха.

Так знімає камера в автоматичному режимі.

Eine stille Nacht, eher schon ein stiller Morgen. Etwa 5 Uhr.
Es ist kaum zu glauben, dass nur 12 Stunden zuvor tobte hier ein starker Schneesturm.

So nimmt meine Kamera in dem automatischen Modus auf.


А якщо з нею трохи погратися з режимами зйомки, то можна отримати таку світлинку:
Und wenn man mit ihr ein bisschen spielt, so bekommt man so ein Bild: .



Або навіть таку:
Oder sogar solch ein Bild: .




Іноді гарно, коли дуже багато роботи і ніколи особливо поспати...
Manchmal ist es gut, wenn man zuviel Arbeit und nicht viel Zeit fürs Schlaffen hat... .

:-)
Friday, November 9th, 2007
12:44 am
Іспанія 2007 (Сьєрра Невада. Частина 2) / Spanien 2007 (Sierra Nevada. Teil 2)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG




Курорт Monachil – величезний будмайданчик. Незабаром початок сезону – тож, усі підсилено інвестують, щоб потім підсилено заробляти.
:-)

Переважна більшість людей, що взагалі зустрілися тут, були будівельниками та водіями бетономішалок.
Bad Monachil ist eine große Baustelle. Bals wird der Anfang der Saison – also, alle Besitzer der Immobilien investieren viel, um später auch viel zu verdienen.
:-)

Die meisten Leute, die wir dort trafen, waren wahrscheinlich Bauarbeiter und Fahrer der Betonmischer-Kraftwagen.








Підйомники гірськолижних трас якось незатишно стоять на голій землі. Втім, вони скоро оживуть.
Die Skilifts stehen irgendwie ungemütlich auf der bloßen Erde. Doch werden sie bald wieder in vollen Betrieb gesetzt.


Collapse )
Thursday, November 8th, 2007
7:39 am
Іспанія 2007 (Сьєрра Невада) /Spanien 2007 (Sierra Nevada)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG


Як я вже казав у попередніх дописах, місто Гранада має просто таки унікальне розташування: з одного боку, до моря рукою подати; з іншого – поруч високі гори, де з листопаду до травня лежить сніг і куди приїжджають численні туристи і спортсмени займатися зимовими видами спорту.

Якось так сталося, що я в житті майже не бачив гір.
Гори біля Сочі, куди мене возили у віці восьми років, я пам’ятаю доволі смутно. Тоді для мене куди більшим переживанням було насамперед море, якого я побачив уперше в житті. У Криму я кілька разів відпочивав у Євпаторії, а Південного Берега дістався лише 1995 року. Підйом канатною дорогою на Ай-Петрі мені сподобався, а сама гора (1500 метрів) здавалася дуже високою. Ще б пак: звідти можна бачити усе узбережжя від центру Ялти до Алупки...

Минулого року нарешті побачив Карпати – найвищі гори, яких можна знайти в Україні.

Ще бачив Альпи та Піренеї... в ілюмінатор щоправда.
Так що, як воно почуватися в справжніх горах, я не вельми уявляв.

Під час цієї поїздки мені пощастило відвідати гори Сьєрра Невада і піднятися приблизно на 3 км над рівнем моря.

Wie ich schon in meinen vorigen Einträgen gesagt habe, ist die geographische Lage Granadas eigenartig. Einerseits, ist bis an die Meerküste nur ein Katzensprung, andererseits, liegt die Stadt am Fuß des Berges Sierra Nevada, wo viele Touristen und Sportleute kommen, um Wintersport treiben.

Es hat passiert in meinem Leben, dass ich fast nie ein echtes Gebirge gesehen habe.
An die Berge neben Sochi im Kaukasus, wo ich mit meinen Eltern einen Urlaub verbrachte, erinnere ich unklar. Damals war ich von dem Schwarzen Meer viel mehr fasziniert. Auf der Krim hatte ich als Kind mehrmals Jewpatoria besucht und in 1995 erreichte ich schließlich die Südküste der Halbinsel, wo es ein niedriges Gebirge gibt. Die Besteigung des Berges Ai-Petri per Seilbahn hatte ich sehr gern. Ai-Petri schien mir damals ein sehr hoher Berg zu sein. Kein Wunder: Von da kann man die ganze Gegend von Jalta bis Alupka besichtigen.

Im vorigen Jahr bereiste ich letztendlich die Karpaten, die höchsten Berge, die in der Ukraine überhaupt zu finden sind.

Ich habe auch die Alpen und die Pyrenäen ... vom Bord eines Flugzeuges gesehen.
Also, bis neulich habe ich keine Verständnis, wie man sich in einem Gebirge fühlt.

Während dieser Reise nach Spanien vermochte ich auch Sierra Nevada zu besuchen und auf die Höhe von etwa 3 km über den Meeresspiegel heraufzukommen.




На південній околиці Гранади. В’їжджаємо до тонелю.
Am südlichen Stadtrand Granadas. Wir fahren in einen Tunnel hinein.




Починається автотраса Гранада – Сьєрра Невада. Якихось 36 км, але подолати їх на гірській дорозі виявилось аж ніяк не швидкою справою.
Якість дороги – пречудова!
Der Anfang der Landstraße Granada – Sierra Nevada. Nur etwa 36 km lang,
doch ist diesen Weg im Gebirge gar nicht schnell durchzufahren. Die Qualität der Straße ist herrlich!




Залишаємо Гранаду внизу...
Wir lassen Granada unten.




Collapse )
Sunday, November 4th, 2007
6:48 pm
Що таке демократія взагалі
Гарне питання...
:-)
Дуже розумний – на мою скромну думку - текст написав az_67 у зв’язку з черговою річницею убивства Іцхака Рабина в його країні. Написав спеціально із деяким запізненням – але від бурхливих дискусій і флуду Олександра це не врятувало.
:-)

Свою лепту вніс і я.
Ось, поговорив трохи з Вадимом із Москви про принципи демократії.

Узнав дуже багато цікавого. Зрештою, мені було роз’яснено, що
„Демократические преобразования” нонче - форма легитимации установления власти новыми силами. Договорились с Вашингтоном - перейдет власть, нет - нет.
...
Дорога к власти через "демократические преобразования" ведет в кассу американского посольства, где могут дать патент на демократию, а могут потом и забрать.


після чого я твердо вирішив плавно згортати цю бесіду.

І це мовить людина з гарною освітою, причому доволі різнобічною освітою.

Власне, до чого я це все говорю. Світ клином на Вадимі з Москви не зійшовся. Точка зору, зрештою... Має право на існування...
Просто таку точку зору мені подає переважна більшість росіян з Росії, з якими мені доводиться стикатися – що в реальному житті, що на віртуальних теренах. І я вже все менше дивуюся, що тамтешні провідні діячі культури дружно шикуються в чергу, щоб підлизати зад їхньому президентові (ви розумієте, сподіваюся, про що я), що в Україні просто нереально ні щодо заду президента, ані прем’єра. Уже не дивуюся, що там вся країна знає, як звуть собачку президента, а також про його день народження повідомляється.
Точка зору Вадима на демократію – це дуже типова позиція росіян. Молодих, з вищою освітою. Що тоді казати про не таких молодих і без вищої освіти?..

Мені також було дуже приємно прочитати ще раніше допис на ту ж тему від dorimena - так само у зв’язку з річницею смерті Рабина. Втім, у dorimena чомусь флейм не розпочався.
:-)))
Saturday, November 3rd, 2007
6:06 am
Іспанія 2007 (Гранада. Сакромонте) / Spanien 2007 (Granada. Sacromonte)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG


На схід від Альбайсіна, розташований район печер – Сакромонте. У середньовіччя тут, за межами міського муру, селилися найбільш маргіналізовані верстви суспільства. Це насамперед, цигани. Після 1492 року до них приєдналися також деякі араби та євреї, які воліли уникнути вигнання з Іспанії за небажання навернутися в християнство. Уже за часів пізнього Середньовіччя пагорб Вальпараїсо (як тоді називалося Сакромонте) був місцем постійного скупчення циганського населення Гранади. Унікальність полягала в тому, що цигани жили в печерах, які виривали у схилі пагорба.

Im Osten von Albayzín gibt es ein Bezirk mit vielen Höhlen – Sacromonte. Im Mittelalter siedelten hier die meist marginalisierten Schichten der Gesellschaft. Die sind, in erster Linie, die Zigeuner. Zu ihnen gesellten sich nach 1992 viele Araber und Juden, die in die Christentum umkehren nicht wollten und aus der Stadt geflogen waren, um die Zwangsausweisung aus Spanien zu vermeiden. Schon im späteren Mittelalter war der Hügel Valparaiso (so wurde Sacromonte zur Zeit genannt) ein Sitz für vielen Zigeuner Granadas. Die Eigenartigkeit dieser Siedlung lag darin, dass die Zigeuner in Höhlen wohnten, die sie in der Hügelleite ausgegraben hatten.


Із часом тут виник такий культурний феномен, як танець фламенко. Фламенко – надзвичайно цікавий феномен культурного життя циган Андалузії, а насамперед Гранади. Уже в 18 сторіччі значна частина місцевих циган займалася фламенко професійно. Тоді ж остаточно оформилися засади музики, співів і танцю фламенко. Уже в 19 сторіччі деякі печери Сакромонте перетворилися фактично на театри фламенко, де виступали постійні трупи.

У 17 сторіччі на пагорбі Вальпараїсо знайшли залишки людини, які католицька церква оголосила мощами Святого Сицилія. Вальпараїсо перейменували в Сакромонте, що швидко перетворилося на місце паломництва. Нагорі звели Абатство, що заслужено стало однією з головних туристичних принад цього прекрасного міста.

Mit der Zeit erschien hier solch ein Phänomen, wie Flamenco. Das ist eine sehr interessante Erscheinung des kulturellen Lebens der Zigeuner Andalusiens, und vor allem, Granadas. Schon im 18. Jahrhundert trieben viele Zigeuner Flamenco beruflich. Dann nahmen die Tanze, das Gesang und das Rhythmus des Flamencos ihre entgültige Form an. Im 19. Jahrhundert gab es hier einige Höhlen, die tatsächlich in Flamenco-Theatern mit ständigen Theatertruppen umgestaltet wurden.

Im 17. Jahrhundert wurden menschliche Überreste auf dem Hügel Valparaiso gefunden, die die katholische Kirche dem Heiligen Cäcilius zugeschrieben wurden. Der Hügel wurde schnell zu einem Pilgerfahrtsort. Oben wurde eine Abtei ausgebaut, die jetzt gerecht eine der Sehenswürdigkeiten dieser wunderschönen Stadt ist.






Вузенька гірська дорога веде від Альбайсіна до Сакромонте.
Зверніть увагу на дзеркало: це для того, щоб водій бачив за поворотом, чи не їде хто назустріч на вузькій дорозі.

Ein schmaler Weg läuft von Albayzín nach Sacromonte.
Beachtenswert ist der Spiegel am Straßenknick: Dank diesem Spiegel kann ein Fahrer gut sehen, ob irgend jemand hinter der Biegung entgegenfährt.







Сакромонте. Печери. Циганський квартал.


Наразі в цих печерах містяться всілякі ресторанчики, кафе, є навіть готелі! Причому недешеві!
:-)

Але так само як і багато сторіч тому, тут живуть люди. Зрозуміло, що в наш час сюди підведено усі необхідні вигоди: електрику, воду, каналізацію тощо. Більш того, нещодавно по німецькому телеканалу DW-TV була передача про одного німця, що переїхав жити до Гранади і як житло ... вирив собі печеру. Не через бідність вирив, як це робили колись цигани, а побудував дім у печері за індивідуальним проектом. Дуже цікаво...
:-)

У принципі, я його розумію. Уже в кінці 19 сторіччя до Сакромонте приїздили пожити подовгу численні люди богеми – поети, музиканти, художники. Сакромонте – це щось на кшталт свого варіанту Монмартру.

Der Sacromonte. Die Höhlen. Das Zigeunerviertel.

Heutzutage befinden sich in diesen Höhlen viele Restaurantchen, Cafés, und sogar Hotels. Keine billige Hotels, übrigens!
:-)

Doch wie Jahrhunderte zuvor, wohnen auch die Leute hier. Selbstverständlich gibt es hier alle notwendige moderne Bequemlichkeiten – laufendes Wasser, Kanalisation, Elektrizität u.s.w.
Um so mehr, haben ich neulich auf DW-TV ein Programm über Granada gesehen, wo man über einem Deutschen erzählte, der nach Granada übersiedelte und als Wohnung sich eine neue Höhle ausgegraben ließ. Interessant!
:-)
Jedoch kann ich diesen Mann verstehen. Schon im 19. Jahrhundert zog Sacromonte viele Leute der Kunst – Mahler, Dichter, Schriftsteller - an. Sacromonte ist eine Art von Montmartre...



Collapse )
Wednesday, October 31st, 2007
5:23 am
Іспанія 2007 (Гранада. Альбайcін) / Spanien 2007 (Granada. Albayzín)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG


Альбайсін (наголос на останній склад) – найстаріший район міста Гранада.
Власне, старовинна Гранада складалася з Альгамбри та Альбайсіна на двох високих пагорбах обабіч річки Дарро.
Якщо в Альгамбрі мешкав сам Султан і його численна шляхта, то Альбайсін населяли звичайні бюргери міста усіх можливих професій.
Наразі в Гранаді є три об’єкти, занесені до Фонду Світової Спадщини ЮНЕСКО – комплекс Альгамбра, Сади Генералíфе та район Альбайсін. Назва, як очевидно, арабська, втім, лінгвісти не дійшли поки що спільної думки про те, що конкретно вона позначає.

Устрій району характеризують вузенькі вулички, що, здається, безсистемно, в’ються поміж терас високого пагорба. Багато будинків збереглися ще з п’ятнадцятого сторіччя.

Крім усього іншого, з Альбайсіна відкривається ідеальний вид на Альгамбру та Генераліфе. Саме тому піднятися вузькими середньовічними вулицями до оглядового майданчика біля Церкви Святого Миколи (Iglesia de San Nicolás), що стоїть на місці колишньої мечеті, - це обов’язкова програма для будь-якого туриста в Гранаді.

Світлини Альгамбри у цьому попередньому дописі, зроблені саме з майданчика біля Святого Миколи.


Albayzín ist der älteste Bezirk Granadas.
Eigentlich bestand das mittelalterliche Granada aus zwei Teile – Die Alhambra und Albayzín, die sich auf zwei Hügel beiderseits des Flusses Darro befinden. Während die Alhambra der Sitz des Sultans und seiner zahlreichen Aristokratie war, wurde Albayzín von durchschnittlichen Leuten aller Berufe bewohnt.

Heutzutage sind drei Objekte in Granada in den UNESCO-Fonds für Weltkulturerbe eingetragen – Die Alhambra, Die Gärten Gereralífe und Albayzín. Der Name „Albayzín“ ist offensichtlich arabischer Herkunft, doch haben sich die Sprachwissenschaftler über die eigentliche Bedeutung des Wortes noch nicht geeignet.

Die Struktur des Bezirks ist von schmalen beugenden Gassen geprägt. Viele Gebäude stammen noch aus dem 15. Jahrhundert. Es gibt zahlreiche Terrassen, wovon man eine gute Aussicht auf die Alhambra und den südlichen Teil der Stadt genießen kann. Touristen haben es sehr gern zu einem Aussichtspunkt neben der St. Nikolaus Kirche zu gehen.

Die Fotos von der Alhambra in diesem meinen Eintrag wurden genau vom Platz neben der St. Nikolaus Kirche gemacht.





Albayzín

Collapse )
Tuesday, October 30th, 2007
10:55 pm
Навколо вина
Сьогодні ввечері в улюбленій піцерії замовив спочатку бокальчик молдовського сухого каберне, а потім уже попрохав італійського к’янті.
Одразу скажу: земля і небо. „земля” – це, звісно, вино з Молдови. Така собі домашня кислятина.

Коли проводиш такі простенькі експерименти, то стає зрозуміло, чому молдавани – для яких виноробство основа економіки, - настільки залежать від російського ринку, що Росія це залюбки використовує для політичного шантажу. Просто в Росії народ у масі своїй такий, що п’є... навіть не лише все, що горить, в все, що бодай пахне алкоголем. Ну, такий народ невимогливий у своїх смаках...
В Україні значна частина народу – така ж. Тому й купують гидотну „Кадарку”, розлиту з концентратів, та подібне пійло.

Тему наявності гарних вин на нашому ринку зачіпав тут.
Деякі зміни на краще є: в Україні в супермаркетах уже з’явилося три-чотири місяці тому нормальне французьке вино вартістю 9-10 євро. Хоч це втричі більше, аніж це ж вино коштує там, і вибір мізерний, але хоч щось...

Мені можуть закинути, що, мовляв, у Молдові є і якісні вина. Є. Є якісні вина. Як завжди на пост-радянських теренах, це мізерний ексклюзив, що якось дотягує до середнього французького чи іспанського вина – але продається за непомірну ціну.
К’янті ж, що наливають у харківській піцерії, - звичайне дешеве к’янті, що коштує в країнах ЄС від 3 до 5 євро за пляшку. Звичайне столове італійське вино. Є два регіони в Тоскані, де виробляють дуже дороге к’янті, але воно сюди не потрапляє практично.

Тому й буде Молдова дико залежною від Ведмедя, допоки не навчиться виробляти пристойне вино й контролювати якість. Тоді його купуватимуть в ЄС. Торгують же ж в Європі винами з Аргентини, Чилі, ПАР. У них немає ні віковічних традицій виноробства, ні якихось особливих преференцій у порівнянні з Молдовою. Просто вина навчилися гарно робити – і все.

Згадався мені чомусь уже далекий час, коли я ще був справжнім пролетарем і працював на заводі. Це був 1992 рік. Один із робітників з’їздив до родичів до Тирасполя і повернуся з величезними враженнями. Не меншими, аніж я привожу зі своїх поїздок до Парижа чи Мадрида.

Усі його оповідання про тамтешнє життя крутилися навколо алкоголю.
- Мужики! Там стока вина і все так дешево! Вина... вина... дешево... посиділи класно! Вина стока... [три крапки – це матюки].

У перерву я підійшов і спитав у нього, як там ситуація одразу після придністровської війни (на той момент військові дії щойно-щойно завершилися), як його родичі пережили війну.
На мене дивилися чисті блакитні очі. Хлопець наморщив чоло, намагаючись зрозуміти, про що взагалі я питаю, але швидко облишив потуги: „Та кажу, кла-а-асно там! Вина стока, і все дішо-о-ове!”

Прості люди, прості думки, прості бажання...
Господи, яке щастя, що того року я вступив до університету...
Monday, October 29th, 2007
4:28 pm
Іспанія 2007 (Гранада. Уздовж річки Геніл) / Spanien 2007 (Granada. Dem Fluss Genil entlang)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG




Красивий фонтан на початку набережної Paseo del Salón
Ein schöner Brunn am Anfang der Uferpromenade Paseo del Salón






Річка Геніл.
Fluss Genil.


Восени це маленький струмок. Справжній свій характер Геніл виявляє навесні, коли в горах Сьєрра Невада тануть сніги. Саме тому в межах міста вжито заходів на попередження можливих повеней.

Im Herbst sieht der Fluss als ein kleiner Bach aus. Doch im Frühling, als der Schnee im Gebirge Sierra Nevada taut, zeigt er seinen echten Charakter. Deswegen trifft man die notwendigen Maßnahmen gegen mögliche Überschwemmungen.









У спекотний день у ресторані на набережній гарно посидіти з популярним іспанським аперитивом tinto de verano („Червоне вино літа”).

Якщо французи полюбляють аперитив kir, то іспанці в п’ють tinto de verano.
Це суміш червоного вина і популярного несолодкого лимонаду La Casera у співвідношенні 1:1. (Якщо немає la Casera, можна також взяти звичайний спрайт і розвести його зельтерською чи подібною мінеральною водою, щоб не був солодким).
Аперитив подається з льодом.

Кращого аперитиву в спеку де-небудь на пляжі просто не знайти!

An einem heißem tag ist es herrlich in einem Restaurant mit einem Tinto de Verano zu weilen.
Das ist ein Gemisch von Rotwein und unsüßer Limonade (z.B., La Casera) im Verhältnis 1:1. (Anstatt La Casera darf man ein Gemisch von der üblichen Sprite mit Selterwasser nehmen, um die Süßigkeit wegzunehmen).

Das Getränk ist besonders populär in den spanischen Feriensorten am Meer.


Collapse )
Sunday, October 28th, 2007
5:26 am
Іспанія 2007 (Гранада) / Spanien 2007 (Granada)
ПОПЕРЕДНІЙ ДОПИС / VORHERIGER EINTRAG




Calle Reyes Católicos



Calle Reyes Católicos





Дуже гарний ресторан CAMPANARIO. Рекомендую всім, хто опиниться в Гранаді.
Restaurant CAMPANARIO. Ich empfehle allen, die vorhaben, Granada zu besuchen.


Це на тій же Calle Reyes Católicos (вулиці Вселенських Монархів).
Сама назва, до речі, вельми цікава. Reyes Católicos – це спеціальний титул, якого Папа пожалував подружній парі Фердинанду, королю Арагону, та Ізабеллі, королеві Кастилії. Саме з цих монархів починається Іспанія як єдина держава. Але такий титул Папа дав не за об’єднання країни. А за те, що були завзятими католиками, запровадили Святу Інквізицію та вигнали з Іберії бусурманів.

Collapse )
[ << Previous 20 -- Next 20 >> ]
About LiveJournal.com