Włodek (wlodek) wrote,
Włodek
wlodek

Categories:

Вишгород

Вишгород – це тихе спокійне місто безпосередньо на північ від Києва.
Колись давно у Вишгороді правили удільні князі. Після монгольської навали місто знелюдніло й надовго втратило своє значення. У наш час із цікавих об’єктів варто виділити церкву Бориса і Гліба, а також Київську ГЕС.
За останні роки Вишгород доволі суттєво розрісся: близькість до столиці, порівняно нижчі ціни на житло і спокійний ритм життя приваблюють до міста тих, хто працює в Києві, але хотів би уникнути тамтешньої метушні. Одним словом, у випадку Вишгорода поступово складається типова для усіх сучасних мегаполісів ситуація.

Переночувавши в прекрасній сім’ї omo та Інни, я вирішив таки піднятися на високий пагорб, щоб зблизька пофотографувати церкву Бориса і Гліба.


Борис і Гліб – сини князя Володимира Великого, що 988 року приніс на Русь християнство. Наразі православна церква визнає їх за святих, хоч загинули вони не за віру як таку, а були вбиті за наказом їхнього брата Святополка (найстаршого сина князя Володимира, якого традиційно тепер називають Святополк Окаянний) в результаті братовбивчої боротьби на спадщину батька. У межах християнської етики братовбивство є одним з найтяжчих гріхів, втім Святополк – як не цинічно це звучатиме – був справжнім сином свого батька Святого Володимира-Хрестителя, який свого часу самий знищив усіх своїх братів як потенційних претендентів на трон. Відсутність чіткого юридичного порядку спадкування престолу була однією з найбільших проблем середньовічної Руси – цього аморфного феодального утворення, вельми слабко об’єднаного родинними та релігійними узами.

Нічого дивного, що Святополк, будучи старшим, але нелюбимим сином, жив в удільному місті Вишгороді і мучився, спостерігаючи за тим, якою ласкою Володимир оточив свого сина Бориса і на той момент ще підлітка Гліба, які постійно були при ньому в Києві.

З політичної точки зору, немає нічого дивного в тому, що в тих конкретних умовах перше, що зробив Святополк по смерті батька, - це мерщій поскакав до Києва, щоб посісти трон, допоки Борис був відсутній і в Києві знаходився лише молодий Гліб. Нічого немає дивного в тому, що Гліб мусив поспішно бігти з міста, не дочекавшись навіть поховання свого батька. З подібних подій починалося княжіння практично всіх київських князів. Принцип простий: на момент смерті батька встигнути першим зайняти столицю і змогти нейтралізувати всіх потенційних суперників. Неважливо в який спосіб.

Особливість поведінки Бориса і Гліба в тому, що вони пішли на смерть прекрасно знаючи про серйозну небезпеку з боку старшого брата і маючи усі можливості, щоб її уникнути. Достатньо згадати, що на момент смерті Володимира його син Борис повертався з військового походу проти печенігів. Тобто в його розпорядженні були великі збройні сили, з якими він цілком міг спробувати вибити старшого брата з міста. Тим більше, що його воєводи всіляко намовляли Бориса на такий варіант – цілком логічний варіант для тих часів.

Особливість же „нелогічної” поведінки обох братів (вони прекрасно знали характер свого брата, з яким у них були погані стосунки) полягає ймовірно як в особливостях виховання обох при дворі Володимира, так і в тому, що обидва були надто набожними християнськими неофітами. Нагадаю, це був 1015 рік і християнству як офіційній релігії на наших теренах не було й тридцяти років на той момент!
Будучи набожним християнином, Борис якось не врахував, що далеко не всі навколо нього настільки ж набожні й дотримуються моралі, яку прищеплює нова релігія...

Православна церква почитає Бориса і Гліба за неспротив злу насильством та жертвування собою задля уникнення братовбивчої ворожнечі.


Вишгород. Церква Бориса і Гліба на високому березі Дніпра.

Вважається, що саме тут поховано тіла Бориса і Гліба.





Вишгород. Пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 рр. недалеко від церкви Бориса і Гліба


Ще один пам'ятник жертвам Голодомору там же.


Вишгород. Церква Бориса і Гліба.

Зайшовши на подвір’я церкви, я зустрів тамтешнього дячка, який люб’язно відкрив для мене церкву і ми трохи поспілкувалися. Виявляється, архітектором існуючої церкви (освячена 1861 року) був Костянтин Тон - той самий, що звів дзвіницю Успенського собору в Харкові (1843) у неокласичному стилі, що геть відрізняється від стилю самого собору. Незважаючи на це, Успенський собор став однією з візиток Харкова.
Виявилося, що мій співбесідник навчався в Харкові в УЗПІ (заочна політехніка). Тож, я набрався нахабства й попрохав пустити мене на дзвіницю церкви. Повагавшись, дяк пішов спитати дозволу батюшки. Батюшка не відмовив.
:-)


Дзвіниця

За радянських часів більшовики церкву закрили. Працювала вона з 1941 до кінця 1943 року.
Під час битви за Дніпро (безглуздого фронтального штурму Києва з метою здобути місто до червоної дати жовтневої революції, що й було досягнуто ціною страшних людських втрат), церква Бориса і Гліба дуже сильно постраждала. На дзвіниці в ті дні сидів німецький корегувальник артилерійського вогню, тому радянські літаки піддали церкву нищівному бомбардуванню. Після війни залишилися лише остови стін.

Відновили церкву в 1990-ті роки.










З церковної дзвіниці відкривається прекрасний краєвид.
Вишгород, Дніпро, вдалечині – Київ...

Ця ж світлина із більшою роздільною здатністю


Київська ГЕС
Вдалечині - київський спальний район Троєщина.
Ця ж світлина із більшою роздільною здатністю



Рештки стіни старої церкви

Тепло попрощавшись із дяком, я пішов гуляти далі, спустившись крутим схилом до Київського моря – величезного водосховища, що тягнеться на північ від Києва аж до кордону Білоруссю.


Київське море










Шлюз Київської ГЕС



Без землі на обрію...





Новий греко-католицький храм у Вишгороді. Наразі закінчується будівництво.
Це головний храм греко-католицької церкви для кількох областей центральної України.


Бочки з квасом тепер нечасто побачиш. Але в невеликих містах вони є.
Прикмети новітнього часу все ж є: стаканчики вже одноразові. Для використаної тари передбачений причеплений до бочки пластиковий пакет.
Так що важкі скляні кухлі (їх постійно не вистачало, якщо до бочки шикувалася черга) вже не миють.
:-)
Продавщиця (в червоному) ледь знайшла для мене здачу. Поскаржилася на те, що через прохолодну дощову погоду мало клієнтів. Втім, новий день обіцяв сонце і я побажав їй успішного на прибутки дня.



Київ з Вишгородом зв’язаний маршрутками – доволі ненависним мені транспортом.
Однак іноді на маршрут випускають нормальний автобус (див. світлину вище).
Але їздять вони все одно як маршрутки без розкладу.
:-)
Задоволення доїхати до найближчої станції метро обійдеться в скромні 2,50 грн.
Їхати хвилин десять, максимум п’ятнадцять.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 38 comments